Всі події та імена вигадано. Прошу до автора не чіплятися тих, хто себе впізнав. То величезна випадковість. При згаданих подіях ніяка скотина не постраждала, так що активістів з захисту тварин також прошу не турбувати
Казка про Айті, або Хулі не ясно?
Дійові особи
Одмін Опанасович, начальник супорту.
Валька, QA.
Дяк, распіздяй широкого прохфілю, охерівше, леніве, здорове мурло.
Назар, ейчар
Мойша Самсонович і Калян Свиридович, дослідники коду.
Химка – техрайтер
Вєра і Надєжда – рекрутьорши
Дiя перша. Кабінет Одмін Опанасовича – забацане місце, куди рєдко ступа культура. З вікна, затягнутого брудними жалюзями, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Інколи, в ритмічному оскаженінні, з диким завиванням і карканням, мимо вікна проносяться зграї ворон, сніг з даху, та ейчар якого в черговий раз викидають з вікна наступного поверху. В ці хвилини в кабінеті темніє. Посеред кабінету сидить Одмін Опанасович у валянках і шапці-ушанці, за спиною у нього парасоля, біля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до неї зовсім не важко. Вінчає обстановочку опудало сервака, яке гойдається під стелею. На серваку де-не-де приклеєні ярлики готелів і закордонних спиртних напоїв. Одмін Опанасович видовбує з репозиторію код наступного релізу, дивиться в нього, мовчки здригається всім тілом, закриває його і відкидається в кріслі намагаючись забути те що він там побачів. Входять мокрі і брудні суппортери-дослідники коду Мойша Самсонович і Калян Свиридович, вдягнуті у карпаратівні хфутболки. В руках у них по пляшці пива. У Мойши Самсоновича під пахвою невеличкий старий лаптоп, він швиряє його на стола, як магазінну курку.
Мойша Самсонович (до начальника). Скажи девелоперам шо вони в кінець охуїли. Ніхуя не ясна, бекапи не працють, логів нема – то, шо нада, підараси зробили!
Одмін Опанасович з огидою дивиться на листа який повідомляє клієнтів про вихід нового реліза.
Одмін Опанасович. Блядь! Колись я іще пацаном був, то їх в нас такої хуйні не було. Оце, як тіки новий реліз, девелопери до нас зганяють, порадяться, на якомось одному кастомері перевірять, а потім посідають, падли, і тіки баги фіксають, ну чисто мурахи. А через пару тижнів після релізу всі тиждень бухають. І так красіво бухають, блядь, по команді, аж земля трясеться. Коли їх главний стакан з віски накатить, то і остальні тоже. Бува, цілі дьютіфрі без пойла лишали. Порядок тада у них був!..
Мойша Самсонович. А щас?
Одмін Опанасович. Щас ні. Щас ні в них, ні в нас, кругом порядка нема.
Калян Свиридович. А щас чого від нас клієнти не утікають, діду?
Одмін Опанасович. Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо січас!
Входить Валька, девушка-QA з тижневю щетиною на обличі та хфігурою шо подібна до хфігури гарріли, вдягнута у просте, охайне платтячко.
Валька. Шо ви пиздите, діду? Раньше, раньше… Шо за ностальгія, чого вам щас не хвата, зарплати?
Одмін Опанасович. Мовчи, QA йобане, шо ти понімаєш?
Калян Свиридович (мрійливо дивиться на пропозицію від рекрутьора для девелоперів). Вони таки щас сильно зароблять більше стали. Я помню, ще коли малий був, то були такі, тихі, смирні і працювали з ранку й доночі , а щас такі круті. І шо воно далі буде?
Мойша Самсонович. А хулі тут непонятного? Обичний мутагенез. Девелопери охуївають і вимагають таку зарплату шоб зразу вистачило на дзеркалку та лісапеда.
Калян Свиридович. Зате ейчарів розвелося як пацюкив, а рекрутьорши, виглядають як порнозірки.
Мойшан Самсонович. Шо ви хочете. Калян Свиридович ? Це жизнь, а жизнь, як в пєснє пойотся. “не кончається”.
Одмін Опанасович (ні до кого не звертаючись). Жизнь хуйовая!..
(Зі сходової клітки чути шкрябання і завивання ейчара.)
Мойша Самсонович. І потом, Калян Свиридович, подивіться на Айті…
Одмін Опанасович. Ти б на себе подивився, з тим релізон навим, весь тім тепер в гамні!..
Мойша Самсонович. А ви не пиздіть зря, Одмін Опанасович, вас пока не спитали. Так от, взглянітє ширє: нє весь тім в гівні,то ті далбайби реліз такий зробили, шо ніхуя нє панятна. Вобшєм, шо я вам розказую, та поїбєнь, вони накодили. Так?
Калян Свиридович. Так.
Одмін Опанасович. Так.
Говорячи це, Одмін Опанасович професійно строче імейла в якому посилає девелеперів нахуй та пояснює керівництву шо новий реліз це страшне, глюкаве гівно, і шо ваабщє супорт крутив той реліз на хую разом з девелоперами. Зі сходової знову чути істеричне скавучання Назара і дряпання його зубів по кайфулю.
Мойша Самсонович. Потом зато нам работи больше, вони ж без нас падохнуть і ніхто наш тім не закриє. Так?
Калян Свиридович. Так.
Одмін Опанасович. Так.
З цими словами Одмін Опанасович відправляє їмейл начальству. Ейчар раптово з визгом вривається до кабінєту. Назар представляє собою маленького упиздня у піджаку, штанях, кросівках найк, і з маленькою лисою головою. Назар завиваючі ховається під крісло ховаючись від девелоперів які його знову хочуть зкинути з вікна.
Мойша Самсонович. (дивлячісь на ейчара) Блять поразводилось всяке падло – ейчари, рекрутьори, персонал асістанси, девелопери, блядь, всякі підараси!..
Калян Свиридович. А программісти?
Мойша Самсонович. Які программісти? Ви їх коли-небудь бачили? Ви ще системних архітекторів би згадали! Хуйня це все! Басні дідуся Лінуса Торвальда, не було ніяких программістів…
Одмін Опанасович (продовжує писати їмейли в яких посилає всіх на хуй). Інтєрєсно у вас получаєтся: программістів не було, а дідусь Торвальд, значить. був?
Мойша Самсонович. І дідуся Торвальда тоже не було, ви краще ша раз гляньте в той код, діду, і не отвлікайтєсь.
Калян Свиридович. Про код кстаті – ті девелопери баги хфіксають, блядь, повільно, як равлики
Мойша Самсонович. Кстаті, яка в них середня швидкість?
Калян Свиридович. Хуй його зна, знаю тіки, шо як кодити, то їх не видно. А як в теніс грати, то їх там дохуя бавиться, не те шо ми з вами.
Мойша Самсонович. А хулі ми, рядові супортери, наше діло – той кал шо вони випустили хфіксти.
Калян Свиридович. Ну, нє скажитє, Мойша Самсонович, наша праця прекрасна, і она нужна людям.
Мойша Самсонович (із тонкою іронією). Особєнно таким, як Валька. Це ж ваш Палітєх її випустив?
Калян Свиридович. Інтєрєсно, шо ви імєєтє против Вальки? Нормальна QA, нормальної кантори.
Мойша Самсонович. При чьом здєсь кантора? Ви лучше спитайте, який вона хфакультет скінчила? Валька, признайтесь, хфакультет був гєодезія?
Валька (гордо). Хфакультет був кампьютерна лінгвістіка.
Калян Свиридович (запопадливо регоче). От бачите, а ви іще обіжаєте, самі ви гєодезія! Я на тестерів надивився вже, тута гєодезісти не приживаються, занадто воно свободолюбиві тварюки!
Мойша Самсонович. Ну, харашо, ну з Валькой ясно. От ви, практік, розкажіть, а якщо зараз Одмін Опанасич нас від нового релізу не відмаже, шо тагда?
Калян Свиридович. А шо ж тогда, піздец нам. (Дивиться в тікетінг систему) Але в нас вже 16 кастомерів з інтєлєктом обізяни. Хочуть апдейта вже і негайно.
Мойша Самсонович. Ну навіщо так жорстоко? От жеж тупі обізянки, не шоб випуску сервіс-паку дочекатися. Я б їм лоботомію б залюбки зробив, може їх попустить
Калян Свиридович. Яка там лоботомія, вони і так тупі. До речі подивіться на Вальку, бачте, хоч тупа, але гарна, які сіські має, а у вас?
Мойша Самсонович. Хулі сіські, сіськи пришити можна, але я їбати б її не став, хіба шо п’яний…
Валька (ображено). А я тобі, дураку, і трєзвому б не дала! Ковиряється цілий день весь в гамні кастомерів і шо-то вообража. Йобарь найшовся!
Одмін Опанасович. Валька, не пизди. коли старші балакають!..
Валька. А чого вони обзиваються?
Калян Свиридович. От ви напрасно питаєтесь, Мойша Самсонович, найті у Вальки якусь естетику, отталківаясь от антропоморфності.
Мойша Самсонович. Ви говоріте понятнєй, Калян Свиридович.
Калян Свиридович. Ну от смотрітє, от ви говоріте, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий?
Мойша Самсонович. Красівий.
Калян Свиридович. А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і пір’я кругом, тоже красіво, а? Шо мовчите, скуштували хуя? Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна. Хулі не ясно?
Мойша Самсонович. А ніхуя!.. Ну просто інстітут красоти!
Валька (гладить ейчара, який далі зі скаучанням носиться по кабінєту). Ану, Одмін Опанасович , скажіть Дяку, шоб ейчара більше не піздив!..
Голос Дяка зі сходової. Я січас…
Входить Дяк, здоровенна нагла потвора, з щетиною, в старом светрі і всім, чим положено. Від звичайного адміна Дяк відрізняється тіки розмірами, металевою фіксою на місці переднього зуба і гарним баритоном. Оба суппортера при виді Дяка машинально встають, як це роблять немаючі гідності подчиньонні при виді начальника.
Дяк (лагідно, але дещо зверхи). Сідітє, сідітє, я етого не люблю. В чьом дєло, Валєнтіна?
Валька (просто показує на пол, де де валяється ейчар який скрутився в клубочок відчуваючи шо його зараз будуть бити). Нізя його чіпать, Дяк!
Дяк з виразом огиди дивиться на брудну підлогу і на їбанутого Назара, який гарчить і вишкиря зуби із-під стола, і з усією силою пиздить його ногою. Переляканий ейчар. повизгуючи, виліліта з кабінєта, а Дяк з виглядом гідності сіда за стіл.
Мойша Самсонович (запопадливо відкриває файл з репозиторію зі свіжим кодом, і показує Дяку). Подивіться шо вони понаписували, ви такого ще не бачіли.
Дяк. Сам дивись, нє царскоє ето дєло!
Входить Химка – це звичайнісенький вередлийвий техрайтер. Підходить до Одмін Опанасовича и починає шось собі там випитувать для наступного написання документації.
Мойша Самсонович (пошепки, до Африкани Свиридовича). А Дяка тоже вашого Палітєха випускник?
Калян Свиридович. Ні, це природа, самовиродок так би мовить. Цього Дяка – хуй на пять років у унівєрсітєт забєзплатна заманиш. Все, шо ми щас можем випустити з ВУЗа, це такі, як Назар або Валька.
Мойша Самсонович. Да! Дяк – це распіздяй от Бога!
Калян Свиридович. Ха! Талант!
Дяк (почувши про талант, посміхається).Можєтє там не шєптаться, я улавлюваю ультразвуки, зрєніє в мене 120 процєнтів, читаю мислі на растоянии, разбіраюсь в вінах і пол-міра уже об’єзділ, віртуозно іграю на боянє. могу дать піздюлей сразу троим і прєкрастно умєю гатовіть. За один раз могу виїбать двадцять телочєк, не при Вальці будь сказано. Ще продовжувать?
Калян Свиридович. Ех. нам би так!
Дяк. Вам так не буде.
Мойша Самсонович. А скажітє, Дяк…
Дяк. …Васильович.
Мойша Самсонович. …Дяк Васильович, і не надоїло вам буть отаким суперменом?
Калян Свиридович (поправля). Суперраспіздяєм.
Дяк (дуже спокійно). Ви хотіли пошуткувать, але у вас не вийшло. Ні, не надоїло. Я теж, шановний, міг би запитать – чи не надоїло вам цілий день борсатись в чужому гівні, але як бачте, я цього не роблю.
Калян Свиридович. Така вже в нас робота. І потім в чужі коді ковирятися – це цікаво.
Дяк. Звичайно. Кожному своє.
Мойша Самсонович. Розумієте. Дяк Васильович, код – дуже цікава штука. Ви помітили, то девелопер, коли накодить шось, завжди в чужий код полізе, шоб побачити, скіки інший девелопер багів зробив і якої якості код. Йому цікаво, а цікавість – це шлях в майбутнє.
Дяк. Навіщо вам шлях у те, чого у вас нема?
Калян Свиридович. Ну, не кажіть. У айті зоряне майбутнє, а без говнокоду далеко не підеш. Вся наша діяльність – це боротьба з багами, ця смілива патріотична цікавість — це подвиг!
Дяк. Тоді чому всі ваші девелопери не спроможні розробить шось путнє? Чому у вас працюють одні уроди?
Мойша Самсонович. Цікаве питання. Будемо полемізувати.
Мойша Самсонович (ухитряється робить два діла: полемізувати і дивлячісь одним оком в лаптоп розгрібати гавно з тікетів, і перечіпляє потихеньку тікети на Каляна Свиридовича). Розумієте, Дяк Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше -сіськами, по-друге – питками та казнями, по-третє – уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно. Ми – айтішніки, питки та казні – то не наше діло, але сіські, але уроди… Давно пройшли, шановні, ті часи, коли сіськи можна було побачіти тільки в стрип-клубі за шалену валюту. Тепер маємо сіськи в інтернетах, в різних соцмережах, на кшталт хфейсбуку і там же можна побачити різних уродів та упизднів навроді нашого ейчара. А уроди-девелопери розробляють все нові і нові варіанти як ті сіськи найкраще роздивитися можна. По-друге, ми тепер отримуєм грощі за херовий код з Заходу, тут і прибуток, а ви лізете тут з своєю красотою та анонімністю, ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас нема прохфіля у соцмережах, ви просто нудна тварина, у якої паранойя!
Збуджено жестікуліруя, Мойша Самсонович задіває сервак з імпортними наклейками, який тихо висів над головами в товариства. З страшним грюкотом сервак пада прямо на голову Дяку, який з криком: “Шухєр, мєнти!” стриба прямо в брудні жалюзя, яким затягнуте убоге вікно. Дяк, заплутавшись у жалюзях, вивалюється в страшну непривітну природу, з якої інколи продовжує доноситись його брудні матюки. Сервак залишається лежати на столі. Корпус в нього розкрився, як кришка від чумайдана. Возбуждьонний Мойша Самсонович пиздить по серваку кулаком і захлопує його взад.
Мойша Самсонович. Ну, як я йому врізав, цьому хвастунові?
Калян Свиридович. Та не кажи, цей Дяк вже заїбав, хай йде когось іншого потроллить!
Техрайтер Химка. Він, клятий, дівок зовсім не чіпа, не троллить їх. Каже, шо з дівками треба поводитись так, як хочеш, шоб дівки поводились з тобою…
Мойша Самсонович. Ти диви, то він Толстого читає на роботі! А працювать зовсім не хоче!
Одмін Опанасович. Звільняти треба.
Голос з сіней. Не треба.
Входять рукрутьорши – Вєра і Надєжда. При першому ж погляді на них становиться ясно, чому Дяк увльокся Толстим. Це дві сімпатішні мордашки з білосніжними посмішками. Попри те, через брак сірої речовини мозга Вєра і Надєжда дуже нагадують пацієнтів притулку для розумово відсталих і поводять себе відповідним чином.
Вєра. Не треба того ублюдка звільнять, він ще трохи в нас тут попиздить хуйва пра кампанію і ми з Надєю його почнем перевиховувати
Надєжда. Блядь, сука буду!
Калян Свиридович (сам до себе). Ой-ой-ой! Які карпаратівним духом смердить! Ой, як страшно! Ну, я пожалуй, пайду…
Вєра. Команда била: “Стоять”!
Калян Свиридович (сам до себе). Ай! Як страшно! Ви нє пєрєживайтє, я уйду по-англійські…
Із цими словами Калян Свиридович хоче лізти в вікно. Його так штирить від карпаратівного духу Вєри і Надєжди, шо він , очевидно, хуйово сообража.
Мойша Самсонович. Калян Свиридович, не тєряйтє чєловєчєскоє ліцо. Хуй їм в рот, тим блядям, лізьте в двері!
Вся ця героїчна тірада пропада даром. Калян Свиридович, преодолівши бар’єр підвіконня, зника в дикій природі.
Надєжда. Ну кому це чмо нада? Шо він про себе вообража? Я сьодні стіки резюме надививлась, шо ми йому заміну швиденько підшукаєм!..
Валька. А він завжди такий, так сидять, пиздять собі, як нормальні, а потім раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися? Чи бзди, чи не бзди, однаково всіх звільнять…
Вєра. Може, в його совість не чиста?..
Валька. Ну, про совість нічого не скажу, бо не бачила.
Мойша Самсонович. Щас врем’я таке дурне, у всіх нерви, всі лікуються, якіхось прізраків та фантомів бачать, а я от скіки живу – жодного не бачив. А ви, діду?
Одмін Опанасович. Один раз, як малий був і на зміні нічній сидів, то в львівський охфіс Паралелсу виїзжають четверо, всі на конях, худі і голі. Всі з косами, а в одного ще вєси магазинні. Мабуть, шо на інвентарізацію приїхали, тіки от віси нахуя?
Валька. А серваки взвєшивать.
Мойша Самсонович. Та! Та хіба це фантоми, то хуйня, а не фантоми. Якісь казли з дурдому втекли, або ви, діду, десь чарку йобнули, чи укололись харашо…
Одмін Опанасович. Тада цим не увлєкалісь, тада порядок був!..
Одмін Опанасович встає і затика сокиру за пояс.
Одмін Опанасович (до Химки). Ходімо стара.
Мойша Самсонович. Куда ви, діду?
Одмін Опанасович. Докумєнтацію треба писать, а то гівна девелопери понаробляли, а мануалів по тому нема навіть!
Валька. Треба й Дяка позвати…
Валька тіка з хати. Рєкрутьорши – Вєра і Надєжда, техрайтер Химка і Одмін Опанасович ідуть за нею. Мойша Самсонович один лишається в хаті. Він відкриває тікетінг-систему і продовжує відповідати на тікети під удалі звуки старовинної пісні “Дубінушка”, ісполнєнієм якої обично супроводжуються фізичні зусилля любителів колективного катарсису.
Завіса.